Все почалося з плаття

Справді, коли доля готує нам неабиякі сюрпризи, вона робить це настільки несподівано, що немає часу подумати про все, що відбувається. Все стається надто стрімко, і шлях такий незвичний, що ми, не вагаючись,  приймаємо це, не вбачаючи жодних знаків.

Аліна була звичайним працівником у великому видавництві. Допомагала редактору у наборі текстів, відповідала за підбір фотоматеріалу до статей. Часом, коли у редактора було багато роботи, вичитувала первинно тексти, що вже пішли у верстку. Загалом робота молодій жінці подобалась, адже вона могла спокійно працювати вдома, приділяючи увагу маленькому синочку.

Після розлучення Аліна залишилась сама з Ромчиком. До того, як через зраду коханого чоловіка зруйнувалась їхня родина, Аліна працювала у школі вчителем української мови. Там, у школі, і з чоловіком познайомилась, там же, у шкільних коридорах, вперше почула звістку про те, що чоловік заглядається на молоденьку практикантку — майбутню вчительку біології, племінницю директора школи. Жінка намагалась не звертати уваги на плітки кривдників, проте незабаром сама стала свідком таких палких обіймів та поцілунків, які її чоловік дарував молодій та тендітній студентці. Гордість змусила просто розвернутися на тоненьких підборах і швидко піти геть, залишивши зрадника наодинці з його сумлінням. Допоки чоловік думав, що робити і як пояснити ситуацію, свідком якої стала дружина, вона вже писала заяву на звільнення у кабінеті директора. А той, замість того, аби розрадити і вибачитись за образливу поведінку своєї родички, із задоволенням підписав заяву.

Аліна, наче уві сні, повернулась додому, нашвидкуруч зібрала речі і викликала таксі. З чоловіком бачитися не хотіла, адже була не те що ображена, а принижена, пригнічена і розчавлена. Такого ножа у спину не чекала. Не сподівалась, адже намагалась будувати свою сім’ю на довірі та любові.

Написала записку, що подасть на розлучення і щоб він не намагався відмовити її. А ще попросила не показуватися на очі.  Хоча би перші кілька місяців. Знесла чемодани та сумки до таксі і попросила водія поїхати у дитячий садочок. Треба було забрати сина і поїхати до батьків. У свій дім, туди, де було впевнено та затишно, де ніхто не образить і не скривдить.

Розлучення було складним, синочок важко переживав розлуку з батьком. Проте Аліна була непохитна у своїх бажаннях. Відплакавши у подушку кілька ночей, переживши важкі хвилювання, вона твердо вирішила, що змінить своє життя і не повернеться до того, хто завдав такого пекучого болю. Шукала будь-яку роботу, адже сидіти на шиї у батьків не мала бажання. Та й як будь-яка мати, яка бере на себе повну відповідальність за життя та достаток своєї дитини, прагнула, щоб у сина було все найкраще. Дуже мріяла звозити свого хлопчика цьогоріч на море. Тому слід було шукати роботу.

Коли у газеті прочитала оголошення про те, що потрібен помічник редактора в обласне видання, одразу записалась на співбесіду. І сталося диво: її взяли одразу. Запропонували на випробувальний термін зарплатню удвічі більше, ніж вона мала у школі. До того ж, у видавництві був вільний графік. І вона могла приділяти синові досить часу, займатися з ним читанням та музикою, водити на секції. Раділа несказанно. Прибігла додому і цілувала малого, маму і тата. Дякувала Богу за те, що все вдається. Відчувала, що почне нове життя.

Робота у видавництві подобалась, з керівником вдалося одразу знайти спільну мову. Ця розумна струнка жінка, яка працювала редактором рукодільного видання понад десять років, уміла так красиво говорити, що Аліна готова була слухати її годинами. У неї дівчина навчилась чимало як у професійному плані, так і просто багатьох життєвих мудростей. І саме з її легкої руки у житті Аліни почалися незворотні зміни.

У середині грудня в редакцію одна з майстринь, з якими постійно співпрацювала редактор журналу, принесла пакунок. За правилами, Аліна повинна була розібратися зі схемою та фасоном, набрати опис роботи, а також підібрати модель для фотосесії. Дівчина увійшла до кабінету та розгорнула пакунок. До слова сказати, всі моделі, які раніше передавала ця майстриня, викликали у Аліни таке захоплення, що дівчина не могла навіть його висловити. Тому була готова і цього разу побачити справжнє диво, створене гачком чи спицями, а також неабиякою фантазією та талантом жінки, яку вона навіть ніколи не бачила.

Інтуїція не підвела. У пакунку лежало ажурне диво кольору насиченого червоного вина. Здавалось, це не плаття, а легенька павутинка, яка могла перетворити будь яку дівчину на казкову принцесу. Аліна акуратно розклала плаття на столі, дістала з пакунка плаття-основу, на яке слід було вдягати в’язане диво, уважно ще раз оглянула плаття, щоб переконатися у тому, кому з моделей перетелефонувати. Подумала, що Наталя у цьому вбранні виглядатиме просто бездоганно. Зателефонувала. Домовилась за зйомку на завтра. Сіла набирати текст. Біля плаття. Воно вабило її, наче магніт, заповнило думки і не давало працювати.

— І звідки у людей такі здібності? Як можна навчитися створювати таку красу? Може, завтра попрошу Каріну (так звали фотографа, з яким видавництво працювало на важливі фотосесії), щоб вона мені кілька фотографій зробила у цьому дивовижному вбранні. Щоб залишився спогад, який би свідчив, що усе це не сон…

Вдома розповідала про плаття мамі й татові. Показувала зроблені на телефон фотографії.

— То купи нитки і зв’яжи собі таке саме. Ти ж у мене розумниця!

— Мамо, та ви що! Якщо сьогодні почну, то закінчу, коли Ромчик піде в інститут. Там така ювелірна робота, така делікатна. Поєднання гачка та роботи на спицях. А оздоблення яке!

Плаття не давало заснути навіть вночі. Аліні снилось, як вона у сукні заходить у шикарний зал і всі одразу звертають на неї увагу. І наче намагалась відігнати подібні думки від себе, та все було марно. Плаття чекало і вабило.

Наступного ранку Аліна, як завжди, завезла сина у садочок і поїхала на роботу. Одразу, як прийшла у кабінет, підійшла до плаття. Вирішила одягнути його і підійти до Каріни, щоб та сфотографувала її. Навіть туфлі взяла з дому у тон плаття.

Фото сесія пройшла чудово. Дівчата насолоджувались тим, що видавництво було майже порожнім, адже більшість співробітників приходили на роботу далеко за 11 ранку. Фотографій вийшло чимало. І Аліні всі вони так сподобались.

— Ти така природна, така світла і невимушена, що я, чесно кажучи, не перефотографовувала би плаття на Наталі. Воно на тобі прекрасно сидить. Чесно! Як оброблю фотки,одразу покажу твоїй керівничці. Нехай оцінить твої багатогранні таланти! Впевнена, цього разу ти будеш на обкладинці! — і побачивши зляканий погляд Аліни, додала: — Та не хвилюйся ти, гарно вийшла. Впевнена, що ти всім сподобаєшся. А як ні, то просто матимеш гарні фотки у чудовому платті.

Каріна, наче у воду дивилась. На диво, художня рада прийняла фотографії, затвердила створений дівчиною образ для цього вбрання. І навіть погодились розмістити Аліну на обкладинці. Щоправда, номер мав побачити світ лише за місяць, до дня закоханих. Проте Аліну це вже мало хвилювало. Вона дуже переживала, що безліч друзів, однокласники та однокурсники, друзі її батьків та сина побачать її на обкладинці журналу, що продавався у всіх кіосках.

Їй було цікаво, як відреагують найрідніші люди на те, що вона стане такою зіркою. Хоч і місцевого значення. Навіть від цієї думки по шкірі бігли мурашки.

Після опису та фотосесії плаття довелось повернути майстрині. Щоправда, Аліна з’ясувала у неї, що, за бажанням, диво-сукню можна було би придбати. Та ціна, яку назвала жінка, була для Аліни, наче вартість літака. Так, мрія має бути недосяжною, щоб тягнутися до неї, мріяти про здійснення…

Того дня дівчина повернулась додому засмучена. Батьки розпитували, у чому річ, хвилюючись, чи, бува, колишній чоловік не дав про себе знати, зіпсувавши Аліні настрій. Та все виявилось набагато простішим… Плаття, яке запало в душу і яке довелось віддати, не давало спокою.

Для того, аби перевірити реакцію навколишніх, Аліна опублікувала фото у сукні на сторінці однієї соцмережі у своєму профілі. Реакція була приголомшлива. Було чимало лайків, багато компліментів. Тож дівчина просто сяяла від щастя. Та за кілька днів сплеск емоцій у соцмережі вщух, і Аліна повернулась до звичного життя.

Коли з друку вийшов журнал, вона отримала кілька примірників, щоб роздати найближчим рідним та друзям. Проте очікуваної реакції від навколишніх не було. Ніхто не просив автограф, ніхто не показував на вулиці пальцем, кажучи, що ось вона, та сама дівчина, що щиро усміхається з обкладинки журналу. Нічого не відбувалося.

Життя далі потекло у звичному режимі. Зранку Алінка заводила сина у садочок, сама поспішала на роботу, де на неї чекали фотосесії з різними моделями, десятки нових моделей жакетів та плать, пончо та топів, які потрібно було набрати для читачів та майстринь журналу. А ввечері, коли поверталися додому, читали казки, обговорювали події, що трапилися за день, гралися. І так з дня у день, за звичним графіком.

Наближався листопад. Свій день народження Аліна навіть не чекала. Такі приємні клопоти були для неї актуальні у юності, у молодості. А після розлучення з чоловіком вона наче втратила смак до життя. Так, вона намагалась ходити із подругами у кіно, відвідувала концерти, водила сина у цирк та їздила з ним на відпочинок. Проте робила все це наче автоматично, без запалу та енергії, яка завжди була їй притаманна.

У цей день народження вона не планувала якогось особливого святкування. Спекла торт для своїх домашніх, для колег замовила у пекарні. Проте, коли відчинила двері до кімнати батьків, побачила, що на неї чекає справжнє свято, наче у дитинстві. Кольорові кульки, які тато надував ледь не півночі, квіти, які мама складала у букети. Та найголовніший подарунок лежав на столі. У яскравому подарунковому пакеті лежало щось дивовижне. Це було те саме плаття, яке так припало до душі Аліні, яким вона марила і яке останніми місяцями займало всі думки молодої жінки.

Аліна не вірила своїм очам! Це був не жарт. Як батьки змогли реалізувати її мрію? Звідки знайшли такі гроші, де взяли контакти майстрині? Крізь сльози, що просто текли з очей, вона щиро, по-дитячому усміхалась мамі, дякувала татові, цілувала їх обох, обіймала синочка. В ці хвилини вона почувалась щасливою.

Весь день на роботі вона наче літала. Знала. що вдома на неї чекає її невагома яскрава мрія. Раділа, наче у дитинстві. Чомусь вважала, що це незвичне вбрання принесе у її життя щось хороше. Неодмінно позитивні зміни.

Плаття і справді виявилось якимось щасливим талісманом. З того моменту, як воно оселилось у її шафі, почалися різні позитивні зміни у її житті. По-перше, аналізуючи вправну роботу своєї підлеглої, її завзятість та відповідальність, керівництво вирішило довірити Аліні іншу ланку роботи. Вона була відповідальним редактором, тобто складала план видання, підбирала моделі, брала активну участь у творчих нарадах колективу. А крім того, їй піднесли зарплатню та почали брати на різні виставки. Було цікаво, життя знову заграло різними барвами.

Проте єдине, у чому не відбувалося жодних змін — особисте життя Аліни. Наче боячись повторних зрад та болю, дівчина вирішила закрити своє серце від усіх чоловіків. Присвятила себе синові. З ним їздила у Карпати на лижі, з ним ділилась своїми здобутками та радощами, з ним намагалась поділитися своїми хвилюваннями. І часом, коли материнське серце не витримувало болю та туги і з очей котилися солоні краплі, саме синочок ніжно гладив по голові, примовляючи, що все буде добре.

Та плаття внесло корективи і у цю ділянку життя. Наближався день народження найкращої подруги. Як це не дивно, але у березні того року погода була настільки теплою, що легко можна було гуляти у своєму легенькому, акуратному платті. Аліна навіть не вагалась. точно знала, що одягне на святкування, яке подруга призначила у ресторані. Дівчина швидше пішла з роботи, забрала синочка з садка, причепурилась, одягла сукню, підібрала волосся. І майже була готова вийти на вулицю, як раптово почався дощ. Холодний весняний дощ, який зазвичай змиває зимову пилюку, напоює силою бруньки на деревах та кущах, дає силу усьому живому рости.

Проте для Аліни це була справжня катастрофа. Довелося викликати таксі, адже пішки до ресторану вона дістатися не могла.

Понад двадцять хвилин марно вона набирала номери. Усюди ввічливо вислуховували замовлення, шукали авто, та через дві хвилини казали усталену фразу: “На жаль, вільних авто немає”.

У розпачі Аліна набрала останній відомий їй номер служби таксі. Пошуки машини тривали цілу вічність. Проте у слухавці замість вибачень, вона, нарешті, почула таке очікуване: “За п’ять хвилин синє шевроле”.

Взявши букет, Аліна вибігла з під’їзду. Авто вже і справді чекало. За кермом сидів приємний молодий чоловік. У салоні грала тиха музика, водій перепитав, куди таку красиву панянку треба відвести. Аліна зашарілась, проте вимовила назву ресторану, долаючи сором’язливість. Проїхавши кілька кварталів, Аліна зауважила, що водій крадькома поглядає на неї і усміхається.

— Я якось не так виглядаю, якщо викликаю у вас посмішку? — ввічливо поцікавилась дівчина.

— Що ви! У жодному разі! Просто ви дуже схожі на дівчину моєї мрії. Я побачив її на обкладинці журналу. Наче фея. Казкова і така далека, —  зупинившись на світлофорі, водій нахилився і дістав з-під свого сидіння акуратно складений у файлик… той самий журнал, на обкладинці котрого було Алінине фото.

Може, для когось ця історія видасться казковою, може, хтось скаже, що так у житті не буває. Проте ми всією редакцією можемо одноголосно це заперечити. Адже відбувалося все на наших очах.

Вже за півроку Аліна та Сергій справили скромне весілля, а нині чекають на народження красуні-доньки.