Головна / Мистецтво / Тернополянка Ганна Осадко ілюструє книги пластиліном

Тернополянка Ганна Осадко ілюструє книги пластиліном

1511Є така унікальна полярна професія – перевертач пінгвінів на антарктичній станції. Це людина, що здіймає неповоротких пташечок після їхнього падіння на спину, адже самі вони встати не вміють. Ця професія відносно нова, адже сам по собі пінгвін так просто не впаде – все спричинено його зацікавленням у польоті літака, а щоб побачити, як летить літак, треба високо задерти голову, ну, і впасти пінгвіну вдається самому. Поетеса, літературний редактор видавництва «Навчальна книга – Богдан» тернопільчанка Ганна Осадко про специфіку цієї професії розповість значно краще. Не дивно, що 2009 року вийшла її поетична збірка «Та, що перевертає пінгвінів», яку літературні критики своєю увагою не оминули. Ми ж не можемо оминути інший талант пані Ганни – ілюстрування видань (понад 20 книжок різними техніками). Крім ніжно-жіночних малюнків до власної і чужої поезій, у Ганни Осадко особлива техніка – ілюстрування пластиліном і на склі. Тож, знайомтесь, із тією, що ілюструє пластиліном, пише www.chytomo.com

– Пані Ганно, то що для Вас на першому місці – художнє оформлення книжки чи її зміст?

– Говорити про перевагу форми над змстом у будь-чому, чи то стосується поезії, чи ілюстрування – це те ж, що робити вибір між або гарною, або розумною жінкою. А ми ж бо знаємо, що насправді Жінка – це гармонійне поєднання першого та другого).

Та в реальному житті (не щодо жінок, а щодо книг) – на книжкових полицях інколи трапляються просто геніальні тексти зовсім без ілюстрацій чи – що значно гірше! – з поганими ілюстраціями. І якщо для «дорослих» книг це ще терпима ситуація, то для «дитячих» – просто біда. Бо ж дитина цілісно сприймає книгу, не «розчленовуючи» її на «прекрасне» і «корисне», на ілюстрації і текст. Тому справжнім злочином є не лише погано писати, а й погано малювати для діток. Та й взагалі, у час, коли чи не всі тексти є у вільному доступі в мережі Інтернет, книга має бути істинним шедевром поліграфії, «артбуком», явищем у книговидавництві, справді «найкращим подарунком». Бо книга – це той випадок, коли якість у ста відсотках має превалювати над кількістю. Особисто для мене книга «вдалася» – це коли зміст і форма, немов дві стулочки мушлі, немов права і ліва руки, абсолютно взаємодоповнюють одна одну і створюють Гармонію Духу.

11DSC_6510+– Звідки у Вас, філологині, взялось бажання ілюструвати книжки, та ще й у такий спосіб? (можливо, якась художня школа?)

– Малювати я почала значно раніше, ніж писати, ще в садочку. Потім навчалася у художній студії, тоді закінчила художню школу. Коли мене, малу, запитували, чим би я хотіла займатися, коли виросту, то я казала – «писати вірші, які лікували би людей, і малювати картини, від яких люди б літали». Благородні бажання, еге ж).

Після 9-го класу хотіла вступати у львівське художнє училище на факультет прикладного мистецтва – мріяла бути склодувом, та не склалося: вчитель переконав, що для слабосилої дівчинки то надто важка робота, порадив спробувати себе в ілюструванні (я ж бо змалку бавилася самвидавом – писала та ілюструвала власні книжечки). Та про те, аби вчитися далеко від дому, і мови не могло бути, батьки не погоджувалися, тому врешті вступила на українську філологію педунівеситету, закінчила, потім – аспірантура, дисертація, захист кандидатської… Ні, не шкодую, хочааааа…))).

Ну, словом, коли стала літредактором видавництва, то взялася реалізовувати дитячі мрії – не знаю як щодо «літання» від моїх картин, але радість і насолоду діткам вони приносять. І це найголовніше.

12DSC_6539+– Який пластилін використовуєте для роботи?

– Методом проб і помилок я дійшла думки, що для ілюстрування підходить майже весь вітчизняний пластилін. Трапляються, звісно, зовсім уже препаскудні зразки, які ну-от зовсім негодящі, але то зазвичай неліцензований товар, на упакуванні якого немає жодної інформації про виробника. Таких «див» хімічної промисловості треба уникати. Приємне враження залишив пластилін польського виробництва – зокрема перламутровий і флюорисцентний. Він дорожчий за аналогічні українські зразки, але до якості у мене жодних претензій не виникало. Для ілюстрування краще одночасно використовувати пластилін різних фірм – у кожного своя консистенція і кольорова гама. Приміром, м’якший пластилін добре підходить для відтворення значних площ, фону, а з твердішого краще вдаються дрібні детальки.

Один недолік є у всіх видах пластиліну – він «тече» від високих температур. Тому треба бути готовим до того, що ілюстрація буде недовговічною і влітку «розтане», наче казкова Снігуронька. Можна, звісно, замінити пластилін пластикою – тоді картинку можна повісити на стіночку, щоб тішила око довгі роки. Та, як на мій смак, пластикові ілюстрації мертві, пластмасові, «твердіші» на вигляд, у них немає тих візуально-тактильних властивостей, які наявні у пластилінових книгах.

– Чи дорого обходиться одна ілюстрація і скільки часу займає її створення?

– На одну ілюстрацію формату А3 витрачається доволі багато пластиліну – 5-7 пачок. Та й трудомісткий цей процес – об’ємне малювання пластиліном (від 2 днів до тижня), тому врешті ціна на 1 ілюстрацію – починаючи від 50 доларів. Але все-таки результат виправдовує всі капіталовкладення – пластилінова книга стає явищем, подією у книговидавництві.

 

13DSC_6609– Скільки за Вашими плечима оформлених книжок? Які вони?

– Загалом я проілюструвала понад 25 книжок. Значна частина з них – романи тернопільської письменниці Лесі Романчук, які оформлені пером і тушшю. У цій же техніці проілюстровані поетичні книги Л.-А. Загрудного та Юлії-Ванди Мусаковської, а також дитячі книги .

Зараз я ілюструю серію романів Джаклін Вілсон – уже в друкарні «Історія Трейсі Бікер» та «Дитина-валіза», у процесі роботи – «Опівночі» та «Зірка з Ліжка та Сніданку». Але це вже буде зовсім інша техніка – графіка, що дуже нагадує замальовки на полях зошитів.

Мушу зауважити, що стиль «дорослої» та «дитячої» ілюстрації суттєво різниться, і це стосується навіть не так техніки оформлення, як вікової психології потенційного читача. Бо ж не раз стрічала авторські, надзвичайно креативні та професійно оформлені дитячі книги, які, на жаль, абсолютно не дитячі за своєю суттю. Художник, який малює для дітей, повинен поглянути на художній твір ДИТЯЧИМИ ОЧИМА, моделювати СВІТ ДІТЕЙ.

І саме з цим часто-густо виникають проблеми. «Недитячі» ілюстрації для дітей яскраво відтворюють дві типові помилки художників: це або нагромадження книги темними барвами та абсолютно дорослими, а часто і хворобливими поглядами на твір, або надмірне спрощення, мовляв, для малюків «і так проканає», всі ці яскраво-кислотні кольори чи надмір метеликів-бантиків–квіточок.

А до дітей потрібно ставитися щонайменше з повагою та довірою.

– Чи були такі книжки, які оформляти вам не хотілось?

– Досі зі мною такого не траплялося – напевно тому, що я сама обираю, ЩО і ЯК мені ілюструвати.

– А що мрієте проілюструвати ще?

– І мрій, і цікавих ідей дуже багато. Залюбки б ілюструвала у нетрадиційних техніках, окрім скла і пластиліну хочу спробувати ілюстрування тканиною, нитками, ілюстрування фотокартками, колажі, етнічний живопис, розпис… Тому, якщо авторів та видавців зацікавлять мої роботи та ідеї – готова до плідної співпраці.

Хотіла б проілюструвати дитячі вірші Мойсея Фішбейна, Галини Кипри, Івана Андрусяка, Григорія Фальковича та власні дитячі поезії.

– Які ще є цікаві ідеї та плани?

– Окрім книжкового ілюстрування, мене ваблять ілюстрації на предметах побуту. Зокрема, разом з вінницькою художницею Юлією Броварною зараз готую до Львівського книжкового форуму виставку «Пляшка віршів», яка екпонуватиметься у Музеї Скла що на Площі Ринок. Концептом виставки будуть художні візії за мотивами творчості улюблених українських поетів та прозаїків, проекція слова на скло як симбіоз двох міцних, але водочас тендітних матерій.

Як це виглядатиме?

Взагалі, розпис скла і кераміки для мене – це, напевно, реалізація нездійсненої дитячої мрії про склодува). Моє авторське скло є у багатьох приватних колекціях, замовлення на розпис пляшок-горняток і ваз надходять з усієї України, працює власна інтернет-крамничка «Вітражі Анни».

– Чи не псує друк кольористики пластилінових ілюстрацій?

– Про це є чудовий анекдот – «Чому чоловіки готують смачніше від жінок? – Бо чоловіки кладуть у страву стільки продуктів, скільки написано в рецепті, а жінки – скільки не шкода»).

Це я до того, що коли не пошкодувати часу й коштів і спочатку професійно сфотографувати ілюстрацію, правильно виставивши освітлення, а потім не поскупитися на якісну поліграфію – то і пластилінова, і скляна, і будь-яка ілюстрація «оживе».

– Хто в Україні ще працює за допомогою «пластилінової» техніки?

– Чесно кажучи, ані поміж українських, ані поміж російських книг я не бачила жодної, проілюстрованої пластиліном. Та й взагалі, часто складається враження, що видавці бояться нових технік і проектів, їм зручніше (комфортніше?) штампувати комп’ютерні ілюстрації, що схожі поміж собою, як сіамські близнюки…

Серед закордонних художників для мене знаковою постаттю є ілюстраторка з Торонто Барбара Рейд, і саме її картини вперше надихнули мене на пластилінову техніку:

–А як щодо »Тієї, що перевертає пінгвінів?» Ви самі створювали ілюстрації?

–Ну так, сама. І позаяк ідея палітурки – конверт-бандеролька (у виконанні художника Ростислава Крамара) – передбачала такі собі листи до уявного адресата, то й ілюстрації мали бути відповідні – невимушені начерки на полях, напівсхематичні замальовки олівцем. Думаю, втілити цю ідею мені вдалося:

А взагалі співпраця автора і художника – це складний процес взаємопроникнення тексту та його втілення у кольорі, штрихові чи в інших засобах. Важливо, щоби між автором і художником були близькі стосунки, аби автор ДОВІРЯВ художнику відтворити, перенести, трансформувати текст. Це, напевно, схоже на стосунки матері та годувальниці – коли матір, яка дала життя, ДОВІРЯЄ своє дитя жінці, що вигодує немовлятко, напоїть його власним молоком, дасть йому частину себе і наснажить жагою до життя.

А коли автор та художник – це одна особа, то втілення образу є найкращим і найщирішим.

– Є думка, що літературному твору не потрібно ілюстрацій, а як думаєте Ви?

– Чомусь у нашому «дорослому світі» усталилась думка, що коли дитяча ілюстрація – це, безперечно, річ потрібна, куди ж без неї, книги «без картинок» малюк і до рук не візьме, то ілюстрування дорослих книг – швидше виняток з правил.

Нещодавно задумалася – а чому дорослі книги не ілюструють? Це ж несправедливо, погодьтеся! Чи ж дорослому було би неприємно читати гарно, стильно та цікаво проілюстрований роман-повість-тощо? Приємно, правда ж?! Бо ж завдання ілюстрації не лише допомогти читачеві краще уявити той чи інший сюжет, тобто спростити процес «візуалізації», показавши «як» і «що», а насамперед нести Красу, робити книгу джерелом естетичної насолоди, Святом, Подією.

А «дорослі-успішні» читачі, немовби соромлячись свого дитинства, відпекуються від ілюстрованих книжок – «це зайве», «це спрощує книгу», «це примітивно» тощо. І як на мене – зовсім даремно.

– Ви є літературним редактором одного з найпомітніших українських видавництв, з якими найперше проблемами у співпраці з автором стикаєтесь? Виникають суперечки? Яким чином намагаєтесь їх залагодити?

– Справді, я от уже сім років працюю літредактором тернопільського видавництва «Навчальна книга-Богдан». І за весь час моєї співпраці з авторами лише одного разу виник конфлікт – коли доволі популярна місцева письменниця висловила своє «фе» щодо роботи літредактора як такого; мовляв, її тексти настільки досконалі, що потребують жодних редакторських правок. Що ж, це святе право будь-якого автора – відмовитися від співпраці з редактором, у таких випадках книга виходить виключно «у авторській редакції». Та, як на мене, допомога філолога ще не зашкодила жодній книжці).

Тому, щойно рукопис потрапляє до мене, я насамперед дізнаюся, на який рівень редакторського «втручання» погоджується автор. Нерідко трапляються такі тексти, які потрібно зовсім переписувати, інколи – тільки підкорегувати, виправити русизми, стилістику… У кожної книги свій шлях від авторського рукопису до плівок.

– Які риси характеру необхідні для літературного редактора, на Ваш погляд?

– Найголовніші – це ангельське терпіння, уважність, ретельність і , як це не банально звучить, любов до книжки.

 

huha.mohovynka

світлини з сайту Ганни Осадко та Барбари Рейд

Джерело: www.chytomo.com

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Scroll To Top