Головна / Суспільство / Ще вчора – поет, а нині – політв’язень…

Ще вчора – поет, а нині – політв’язень…

582211_475213165824666_1236122273_n«В мене у цьому світі – небо і пів-Вітчизни, брови твої зелені, озера маленькі на тілі. Я би злиняв в державу, де більше ніхто не визнає смертей і гірких портвейнів і все буде тільки білим». Про таку країну мріяв 25-річний поет зі Збаражчини Юхим Дишкант. Ще зовсім недавно він готував до друку четверту збірку віршів. Сьогодні ж його звинувачують в організації масових заворушень у Києві на вулиці Грушевського, де тривають протистояння між мітингарями та міліцією.
Звістка про те, що хлопця заарештували, для його близьких була як грім серед ясного неба. У житті цей худорлявий і невисокий на зріст юнак – добрий, спокійний і врівноважений, кажуть рідні та друзі Юхима, а найбільший «екстремізм» поета, мабуть, у тонких метафорах і римах. Підтримати хлопця у його рідному селі Бодаках на мирну акцію прийшли понад дві сотні людей, пише Наш День

Юхима Дишканта разом із двома друзями затримали 20 січня біля станції метро «Арсенальна» в Києві. Наступного ж дня відбувся суд, який залишив усіх трьох під вартою на 60 діб. Молодому поету інкримінують найтяжчі кримінальні злочини – групове порушення громадського порядку, організацію масових заворушень. Якщо провину Юхима та його друзів доведуть, то їм загрожує до 15 років тюрми.

Самі хлопці стверджують, що у заворушеннях на вулиці Грушевського участі не брали. За словами сестри Юхима Алли, до Києва її брат поїхав працювати – був копірайтером, а паралельно займався тим, що любив найбільше – писав поезію. Жінка каже, що хлопець ходив на Майдан, бо не міг залишатися осторонь процесів, які відбуваються нині у Києві. Але там він був виключно як миротворець.

– У день затримання брат разом із друзями – музикантом Дмитром Москальцем і Артуром Ковальчуком, який займається економічними дослідженнями, повертався додому. Дорогою їх перестріли так звані «тітушки». Більше десяти чоловіків спортивної статури напали на них і почали бити. Хлопці стали гукати на допомогу. «Тітушки» одразу втекли, а замість міліції приїхав наряд «Беркуту». Наших хлопців пов’язали й забрали у райвідділ, де звинуватили в тому, що вони забезпечували мітингарів у Києві запальними сумішами та закликали до заворушень, – розповідає Алла.
Весь день міліція не давала знати рідним хлопців про їх затримання. Сестрі й матері Юхима аж ввечері переказали, що в Інтернеті з’явилася така інформація.
IMG_6829– Зазвичай Юхим телефонує мамі по кілька разів на день, а тоді ніякої звістки від нього не було, – каже Алла. – Ми намагалися зв’язатися з ним, але марно. Виявилося згодом, що у нього і друзів відібрали телефони. А вже невдовзі Юхима судили, наче справжнього злочинця. Суддя відмовилася заслуховувати свідків захисту, взявши до уваги свідчення трьох «беркутівців». Як розповідають очевидці процесу, свідчення були наче написані «під кальку», натомість третій свідок багато в чому заперечив слова перших двох.
Мама молодого поета досі не йме віри в те, у чому звинувачують її сина. Після смерті чоловіка Людмила Юхимівна самотужки виховувала трьох дітей, усі здобули вищу освіту, виросли порядними людьми. Юхим рано відчув усі труднощі сільського буття, не цурався фізичної праці. У сьомому класі допомагав археологам, які здійснювали розкопки у Бодаках, та заробляв свої перші гроші, щоб допомогти мамі. Саме з нею він поділився і своїми першими поетичними рядочкам. Тоді йому було всього лише шість років.
Одразу після судового процесу про свою підтримку талановитого поета зі Збаражчини та його товаришів голосно заявили українські письменники, художники, члени творчих спілок, серед яких Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Іван Андрусяк, Ігор Калинець… Вони вимагають звільнити хлопців, а звинувачення щодо них називають надуманими та неправомірними.
IMG_6883«Справжні митці усіх народів та в усі часи завше перебували в гущі подій і були разом зі своїм народом – які б випробування на його долю не випадали. Тому присутність митця в гарячих суспільних точках як свідка подій, миротворця є такою ж очевидною, як присутність журналіста, лікаря, священика»,– йдеться у їхній офіційній заяві, під якою вже майже сотня підписів.
Підтримали хлопців і випускники та ректор Острозької академії, яку з відзнакою закінчив Юхим. У зверненні до правоохоронних органів вони наголошують, що хлопці насправді заслуговують на статус потерпілих, жорстоко побитих «тітушками».
За звільнення заарештованих висловилися і депутати Тернопільської обласної ради. А в рідному селі молодого поета зібрали вже понад триста підписів на підтримку земляка.
Люди вірять, що Юхима та його друзів визнають невинними та випустять на волю, а суди займатимуться справді злочинцями, а не тими, чий «екстремізм» полягає в інтелігентності та щирості.
Антоніна БРИК.

Вчора ввечері ми зателефонували сестрі Юхима Аллі. Вона повідомила, що рідним хлопця так і не дозволили побачитися з ним у Лук’янівському СІЗО. У п’ ятницю їх чекає судове засідання за апеляцією, яку подав адвокат. Однак, рідні сподіваються, що до цього часу політики домовляться про амністію політв’язням.

Вірші Юхима Дишканта
***
Курган душі – не вишито нічого,
Тече потік з калинної кори,
Далекий степ – до шаблі, як до Бога,
Ще молиться – очікує пори.
Пісенна кров збудилася святою,
Мій білий світ похований в зорі,
Трава, мов час, досохла від двобою,
Церковним дзвоном дишуть кобзарі,
І глибше серця падають перуни,
Нові перуни, а Дніпра нема,
Сліпі пророки воскрешають струни,
В сліпих пророків матері нема.

***
Здрастуй мила, ми — такі далекі,
Світ — такий старий, неначе дід,
Он — летять заплакані лелеки,
Ти ж ранковим потягом приїдь.
Бачиш — сумно, листя, ніби думи,
Пахнуть домом вигнані дими,
Перехожі всі такі задумані.
Всі такі ж нічиї, як і ми.
Світ виходить, ранки холодніші,
Потяги помчалися у даль,
Здрастуй мила, ми не поріднішали,
Тільки поріднішала печаль.

***
Вудити сонце в ранковій каві…
- Хочеш?
Дістань,
Доторкнись,
Прийди.
Очі у сонця такі нелукаві,
Очі гарячі, а погляд зими.
П’єш і зникає, не можеш впіймати,
Хтось у опудала сад повбирав,
Лізуть з горища пахощі м’яти,
Серпень у листі засушених трав.
Чаю із літа немає у тебе?
Як не холонеш – негода така?
Вип’ю хоч трішки самотнього неба,
Чистого, ніби дитяча сльоза.
Вудити сонце в ранковій каві…
Це так незвично, нема вини.
Очі у тебе такі нелукаві,
Очі гарячі, а погляд зими.
***

На вуличнім екваторі зима
І снігу так багато хтось насипав.
Схилилася моя знайома липа,
Як снігу синюватого рука.
Це так незвично, навіть випадково,
По дотику ніколи б не впізнав,
Стеблинка сіна, пахощі отав -
Мовчиш, німієш, дихаєш зимово.
Мовчанкою наповнюється зміст,
Така відвертість, впертість – це нічого,
Моя земна нічна пересторого,
Чомусь тобі я липня не приніс.
Я сам, слова, мов перехожі.
Отой екватор вуличний крізь серце,
На аркуші штрихів мій погляд стерся,
Бо ти й зима холодні та не схожі.

А ось так Юхим Дишкант написав про рідне село:
Я народився у глибинці:
де Горинь звивисто снує,
де ліс і поле наодинці
розповідають щось своє,
де трави змішують з житами
комбайнів сірі ланцюги,
і напувають до нестями
фруктовим солодом сади.
Там галасують літні ранки,
ідуть в дорогу косарі,
а руки кожної селянки -
життя несуть в своїм відрі.
Всім серцем дякуєм хвилинці -
на цій землі усе твоє.
Я народився у глибинці,
де Горинь звивисто снує.

Джерело: Наш День

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Scroll To Top