Головна / Суспільство / Чого хочуть українці

Чого хочуть українці

mbkfd-site1Дані першого панєвропейського дослідження цінностей різних народів Європи показує середнього українця як інфантильного, зацикленого на матеріальних цінностях індивідуума, нездатного радіти життю. Виною всьому – радянське минуле і бідне теперішнє

Коли австрійцеві Отто Шайберу, який пропрацював у Києві понад два роки фінансовим директором філії однієї з міжнародних телекомунікаційних компаній, його київські керівники виділили в якості службової машини величезний дорогий позашляховик «Chevrolet Suburban», він був злегка шокований.

«Коли зрозумів, що витрати для фірми з оплати мого пального будуть надмірними, то попросив поміняти позашляховик на компактнішу машину, – цитує іноземця журнал «Корреспондент». – Коли ж озвучив своє прохання, то побачив здивування на обличчях українських колег, які приїжджали до офісу виключно на дуже великих машинах. Для них моє прохання було схоже на самоініційовану втрату статусу – у їх розумінні це щось принизливе».

Прагнення середнього українця, а також близьких йому за менталітетом вихідців з колишнього СРСР виглядати краще, ніж вони можуть собі дозволити, і заклопотаність матеріальним добробутом і статусом – перше, що впадає в очі приїжджим європейцям.

Це підтверджують і результати дослідження 2010 року «Базові цінності росіян в європейському контексті», в рамках якого співробітники Інституту соціології Російської академії наук Володимир Магун і Максим Руднєв за вісьмома параметрами проаналізували цінності громадян 25 країн Старого Світу, включаючи українців. Робота проводилася спільно з проектом «Європейське соціальне дослідження» – багаторічним порівняльним аналізом зміни установок, поглядів, цінностей і поведінки населення Європи.

«Україна значно випереджає решту країн [Європи] за тим компонентом, у фокусі якого – багатство і влада над людьми, але не демонстрація своїх здібностей», – з жалем констатує Магун, додаючи, що схожі результати в цій дисципліні, щоправда, показали і його співвітчизники. Лідирують же в цьому компоненті литовці.

До головної риси типового українця дослідники додають ще декілька – заклопотаність власною безпекою, невміння самостійно приймати рішення, насторожене ставлення до змін, слабовиражене прагнення радіти життю. Всі вони, на думку аналітиків, породжені головним чином однією обставиною – невпевненістю в завтрашньому дні.

У цьому громадяни України радикально відрізняються від жителів більшості європейських країн з багатолітньою демократією, низьким індексом корумпованості органів управління і стабільною економікою – наприклад, від скандинавських держав Данії або Швеції і країн північного заходу континенту, таких як Голландія, Бельгія, Франція і Німеччина.

Для німця, наприклад, невпевненість у завтрашньому дні – поняття тимчасове, яке може бути викликане хіба що економічною кризою. Адже народився і виріс він у стабільній державі, і це дає йому серйозні підстави сподіватися на краще. Українцеві в цьому плані набагато важче, оскільки невпевненість у завтрашньому дні для нього – вже не ситуативне явище, а діагноз.

 

Ментальні риси

29-річний тернопільський менеджер Андрій Корніцький розповідає про свого двоюрідного брата, який знімає малогабаритну однокімнатну квартиру в малопрестижному районі столиці Нова Дарниця, трудиться на двох роботах і при цьому їздить на новенькому позашляховику «Nissan X-Trail» (вартістю $27-29 тис.), купленому в кредит.

Шайбер у «Корреспонденті» доповнює цей індивідуальний портрет спостереженнями за повсякденним життям українців. «Я бачив безліч клієнтів, які, судячи з усього, поки що явно не дотягували до представників середнього класу, – розповідає австрієць. – Але у більшості з них були на руках смартфони вартістю $800-1000. Така невідповідність дивувала. У Європі подібного не зустрінеш».

Так, наприклад, за шкалою «Самоутвердження», яка за методикою дослідження «Базових цінностей» визначає заклопотаність матеріальною стороною буття і соціальним статусом, французи, фіни й іспанці знаходяться у найнижчій частині списку.

Той факт, що для усвідомлення власної спроможності українцям необхідний відповідний матеріальний стан, підтверджують і дані соцопитування експертно-комунікаційної групи «Gorshenin Group», де першим номером у шкалі цінностей 72,4% співвітчизників бачать матеріальну забезпеченість.

При цьому французи, що стоять у кінці шкали «Самоутвердження», – перші зі всіх європейців, хто прагне радіти життю й отримувати від нього задоволення.

З росіянами наші співвітчизники розділили крайню закритість для змін і ризику – в цьому вони займають останні позиції рейтингу, який очолюють Латвія, Нідерланди і Великобританія.

Колишні побратими по соцтабору поступаються Західній Європі і за своїм прагненням до самостійності. Тут у самому хвості шкали до росіян і українців прилучилися поляки, болгари, естонці. Дослідники вважають, що високі місця в графах «Неготовність до прийняття рішень» і «Закритість до змін» відображають, наскільки глибоко в українцеві сидить радянська людина, яка у всьому покладається на державу.

 

Совок у голові

На жаль, для більшості наших співвітчизників головним чинником особистого успіху є матеріальний добробут. Вочевидь, так склалося історично. Тільки ось за часів Радянського Союзу про це не можна було говорити відкрито. Вже забулося, як в СРСР населення насилу і «по блату» діставало кришталь і килими, які тоді цінувалися як накопичене багатство.

На думку Олександра Стражного, лікаря-психотерапевта й автора книги «Український менталітет», сьогодні принцип «хочешь жить – умей вертеться» так само актуальний, як і 20 років тому, проте докорінно змінилася його суть. «Умій крутитися, щоб заробити більше грошей», – уточнює лікар.

В Україні за часів Незалежності суттєво збільшився розрив між багатими і бідними, а коли спосіб життя багатих став зразком для наслідування на телебаченні і в житті, відбувся сплеск цінностей саме матеріального благополуччя, робить висновок Руднєв.

У Європі доходи 10% найбагатших перевищують доходи 10% найбідніших в шість-десять разів, в Україні ж – у 35 разів, – стверджують експерти. – Публічна демонстрація розкоші багатими на тлі сірих буднів пересічних громадян поїдає останніх зсередини.

На цьому тлі корумпована держава до національного комплексу неповноцінності додає ще страх і невпевненість у власній безпеці і завтрашньому дні.

Фахівці «Gorshenin Group», ґрунтуючись на даних опитувань, говорять, що сьогодні лише 1,2% співвітчизників вірять у те, що не можна купити такі речі, як рішення суду, депутатський мандат, звільнення від кримінальної відповідальності, а також життя і свободу іншої людини. Раніше, за даними експертів, таких було в десятки разів більше.

У спадок від совка, на думку експертів, українцям дісталося й цілковите небажання думати про навколишніх людей і природу. За цим показником вони в самому низу шкали Магуна і Руднєва, тоді як очолюють її французи.

Німця Дітріха Трайса, консультанта у сфері сільського господарства, який 11 років живе в Україні і не раз бував у гостях в українців, завжди вражали «золоті крани у ванній і абсолютно обдертий під’їзд». Трайс запевняє, що в Німеччині швидше б потурбувалися про те, що спільне для всіх, тобто про під’їзд, аніж про індивідуальне – про сантехніку у ванній.

 

Шлагбаум до Європи

Олексій Антипович, директор української соціологічної групи «Рейтинг», вважає, що середньому співвітчизникові з його системою цінностей не варто нарікати тільки на постійно нестабільну економічну ситуацію в країні – потрібно ще покопирсатися в глибинах своєї власної ментальності.

«На жаль, середньостатистичний українець досить пасивний у плані відстоювання своїх економічних інтересів», – підкреслює соціолог небажання співвітчизників у масі своїй пливти проти течії, ризикувати заради змін у своєму житті. «З одного боку, ми незадоволені рівнем свого заробітчанства, а з іншого – не хочемо під різними приводами займатися власною справою, і натомість покладаємо на владу надії про підвищення зарплат і пенсій», – резюмує Антипович.

Неможливо собі уявити, щоб данець або німець, якому держава надає всі можливості працювати і, головне, заробляти, витрачав свій час у розмовах «про життя», відзначають експерти ще одну рису національної вдачі.

Сюди ж відноситься і любов співвітчизників до балаканини в соціальних мережах, куди перемістилися кухонні дискусії часів застою. Проте у частини експертів, які аналізують ментальність колишніх громадян СРСР, є цьому інше пояснення: люди як і раніше бояться виражати свої протести відкрито.

Антипович так коментує цю рису національної вдачі: «Нашій країні не вистачає, в першу чергу, порядку і законності». А наслідком такого становища справ він вважає зневагу співгромадянами всього суспільного і прагнення займатися тільки задоволенням власних потреб.

У результаті аналітики сходяться в одному: тотальна невіра в державні інститути влади з одного боку й особиста пасивність і байдужість до навколишнього життя з іншого і ставлять невидимий шлагбаум між українцями і жителями більшості країн Європи у тому, що стосується пріоритетних життєвих цінностей.

 

Адам Стрижнюк

Джерело: ПроТернопіль

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Scroll To Top