На Валовій
Життя «не в кайф». Таку фразу можна почути від кожного наркозалежного, що перебуває «в системі» не перший десяток років. Ось уривок розмови з клієнтом, що перебуває на ЗПТ (Замісна підтримуюча терапія) у Тернопільському обласному наркологічному диспансері.
- «Ще живий, але уже гнию. Язва не дає спокійно жити. Зуби повипадали, але мені «стидно» йти до стоматолога, та й ще одної болі терпіти не зможу… Як бачу «малолєток», що тут бігають, то хочеться їх «повбивати». Вони думають, що це круто – бути наркоманом. Їдять «всяку хімію», а вже через рік-два і слова сказати не зможуть. Колись і я був таки дурним. Повернути б все назад… Я б тішився кожному дню, як новому. Зараз мене вже нічого не цікавить. Кожного дня є лише одна ціль – наркотик. Бо як нема… – все б віддав, щоб не «мутило». Напишіть там в статті, щоб “вся дурна молодьож» знала, що це – біда. А як нє, – то хай приходять «сюда», і подивляться, як ми живемо… Ноги так набрякли, що в штани не «влажу». Важко йти, – поїду на таксі».
Продовження статті про життя наркозалежних у Тернополі та коментарі спеціаліста читайте тут
