Головна / Суспільство / Ігор Логвинюк: «Незрячий може навіть стрибнути з парашутом – я довів це власним прикладом»

Ігор Логвинюк: «Незрячий може навіть стрибнути з парашутом – я довів це власним прикладом»

3110-2013-7Цього року восьмеро незрячих з різних куточків нашої держави підкорили небо. У Криму поблизу Коктебеля вони самостійно, без інструктора, стрибнули з парашутами у відкрите море. Команду записали до Книги рекордів України. Документи також надіслали до Нью-Йорка, в редакцію Гіннессівської книги. Серед сміливців був мешканець Тернопільщини Ігор Логвинюк, пише Наш День

Повністю втративши у дорослому віці зір, він продовжує активно жити. Сьогодні Ігор, екстремал за покликанням і майбутній юрист за фахом, навчається вже на третьому курсі Тернопільського національного економічного університету. А недавно взяв участь у зйомках реаліті-шоу «Мільйонер. Життя спочатку», у якому познайомився з київським бізнесменом, якого без грошей і зв’язків відправили в рідне місто Ігоря – Кременець. Після програми підприємець подарував йому сучасну техніку, що допомагає незрячим повноцінно жити. Пенсії з інвалідності, яку отримує Ігор, не вистачає і на ліки.

Готувати їсти вчився наосліп
– Я хворію на цукровий діабет, – розповідає чоловік. – Неякісний інсулін у поєднання з фізичними навантаженнями став причиною того, що на сітківці ока потріскали судини. Довгий час я “кочував” лікарнями Кременця, Одеси. На жаль, все закінчилася невдалою операцією, після якої повністю втратив зір.
Ігорю тоді було 22 роки. Він устиг вивчитися на столяра в місцевому ПТУ і заочно закінчити чотири курси педуніверситету. На першу сесію випускного курсу приїхати вже не зміг.
– Здавалося, життя закінчилося, – продовжує Ігор. – Не уявляв, як зможу далі вчитися чи взагалі щось робити, хоча мене переконували, що незрячим багато під силу. Та з часом стало нудно сидіти вдома. У Кременецьке товариство сліпих приїжджав з обласного центру незрячий педагог Іван Колосовський. Ми збиралися щонеділі, вивчали шрифт Брайля. На той час я вже не був безпорадним і в побуті: вагонку прибивав, виконував демонтажні роботи, міг приготувати їсти.

Сесію склав на «відмінно»
Згодом Ігор потрапив до Тернополя, у школу для сліпих і слабозорих, на комп’ютерні курси. Дізнався, що є спеціальні програми, які озвучують кожен крок на комп’ютері, мобільному телефоні, зчитують текст із книжок.
– Я чув, що деякі незрячі навіть вчаться у вишах, і вирішив спробувати й собі, – розповідає Ігор. – Мріяв про юридичну освіту, але не знав навіть, з чого почати. Мене підтримали у школі. Вчителі допомогли підготуватися до вступу, а завідуюча, Ганна Богатирьова, написала клопотання в Міносвіти, щоб надали безкоштовне місце у виші.
Таке погодження прийшло, і для Ігоря почалося нове життя. Спершу на заняття в університеті його супроводжували рідні та близькі, тепер допомагають одногрупники. Лекції незрячий записує на диктофон. Засвоювати величезний обсяг інформації допомагає хороша пам’ять і бажання довести, що може вчитися не гірше за інших. З гордістю Ігор розповідає, що першу сесію цього навчального року склав на «відмінно».

Запросили у програму з мільйонером
Взимку Ігореві зателефонували з телеканалу «1+1» і запросили на зйомки програми «Мільйонер. Життя спочатку». Головний герой випуску – мільйонер Артур Мхіторян – мав прожити тиждень у Кременці на 200 гривень. Розкішні апартаменти він змінив на студентський гуртожиток, а замість керівництва власною будівельною фірмою працював адімінстратором у місцевому ресторані. Саме тут, під час зйомок одного з епізодів, Ігор і познайомився з багатієм.
За задумом, кременчанин відпочивав у закладі, та відпочинок зіпсували нетверезі молодики. Артур намагався вирішити цю проблему й допомогти незрячому.
– Мені сказали, що він не знає, що все це підлаштовано. Я й сам не здогадувався, що маю справу з мільйонером. Тому коли після програми він приїхав до мене і запитав, чим може допомогти, у мене був шок, – згадує Ігор.
За два місяці вони знову зустрілися. Хоч незрячий попросив лише нетбук для навчання, Мхіторян привіз йому спеціальний сканер, тактильний дисплей Брайля, озвучені тонометр, глюкометр та ваги. А ближче до випуску програми, яку показали наприкінці вересня, надіслав ще й дорогі ліки на велику суму, які незрячий на свою пенсію дозволити собі не може.

Перед стрибком страх пропав
- Мене зачепила не його історія, а він сам, – каже Мхіторян у програмі про Ігоря Логвенюка. – Мене зачепила його позиція у житті.
Справді, волі та силі духу в Ігоря можуть повчитися багато цілком здорових людей. І коли влітку йому запропонували стрибнути з парашутом біля кримського селища Коктебель, чоловік не роздумуючи погодився. Рекордний стрибок у «Небі для вільних» (так назвали акцію) приурочили до Дня незалежності України.
Літак піднявся на висоту 400 метрів, і кременчанин з іншими незрячими українцями самотужки зробили крок у прірву, яку не бачать. Приземлялися на воду. Опускатися на землю сліпим небезпечно, бо неможливо підготуватися до приземлення. Внизу чергував катер, який мав підібрати парашутистів. На землі незрячих зустріли оплесками, як справжніх героїв.
– Перед стрибком було стільки енергії, що мене аж «розпирало», – усміхається Ігор. – Коли підійшов до дверей, відчув потік повітря. Страх кудись пропав. А потім зрозумів, що вже лечу.
Організувала акцію Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів. Суспільство і досі упереджено ставиться до таких людей. Тому стрибки з парашутом, на які наважився б і не кожен здоровий, показали, що люди з фізичними вадами здатні досягати висот.

«Не зациклюватися на проблемах»
Від рекордного стрибка пройшло небагато часу, але Ігор Логвинюк уже міркує про наступні досягнення. Якщо буде нагода ще раз стрибнути з парашутом, то, зауважує, обов’язково зробить це.
А тим часом чоловік відвідує заняття в університеті й мріє уже про те, що, отримавши диплом, зможе працювати за фахом. Хоча знає: в Україні людям з вадами здоров’я зробити це непросто.
– Це проблема не лише незрячих, а й усіх, хто страждає на різні недуги – церебральний параліч, глухоту… У розвинених європейських країнах такі, як я, мають більше можливостей реалізувати себе. Допомоги від держави їм вистачає не лише на ліки, а й на розвиток, подорожі. Вони не замкнені в чотирьох стінах, бо для них пристосовані вулиці, громадський транспорт. У нас навіть путівку в санаторій отримати непросто, – ділиться наболілим Ігор.
Долати непрості сходинки життя, та ще й у повній темряві, чоловікові допомагає оптимізм і віра в себе.
– Якщо нам дане життя, його слід прожити достойно, – каже він. – Навколо стільки цікавого. Треба просто помічати це, отримувати душевну насолоду, а не зациклюватися на проблемах.

Антоніна БРИК.

Джерело: Наш День

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Scroll To Top