Головна / TOP / Вулиця художників, книгарень, і спацеру — це тернопільська Валова

Вулиця художників, книгарень, і спацеру — це тернопільська Валова

36977323Тернопіль — на Валовій

Вулиця художників, книгарень, і спацеру — це тернопільська Валова. Тут кожен будинок старовинний, але не постарілий. Тут фасади і навіть бруківка підсвічені, а художники у перервах між продажем своїх картин грають у шахи просто надворі.

Настрій душі на Валовій той, який шукаєш деінде в Тернополі і не можеш знайти. Це відчуття міжчасся — між містом до війни і містом теперішнім. Між отим шляхетним Тернополем, який знаємо з розповідей старожилів та старих поштівок, і Тернополем ХХІ століття…

IMG_1966Багато людей милуються Валовою, тішаться нею, призначають тут зустрічі, п’ють каву. Але мало знають її історію. А поміж тим, саме Валова заслуговує на звання вулиці ретро-кам’яниць. Тут усі житлові будинки за винятком одного зведені між 1907 і 1937 роками. Найстаріші з них — ті, що мають адресні номери 4 та 16. Наймолодша будівля у цій частині міста належить обласній міліції. Проте й у цьому випадку Валова особлива. Як не як, а до споруди, збудованої у 1980-х, долучена колишня тюрма, закладена ще у 1810-1815 роках. Грати — досі на її маленьких віконцях. По сусідству — меморіальна таблиця жертвам НКВС.

Тернопільська Валова виникла на зламі XVIII і ХІХ століть, в часи, коли на її місці розібрали давній вал, котрий оточував Тернопіль з 1540-х. Укріплення розрівняли і засипали, але вони дали назву вулиці.

Вже 154 роки тому, у 1859-му, на Валовій, на місці теперішньої споруди обласної міліції, відкрили “нижчу” реальну школу, що до кінця століття стала “вищою”. Тож її випускники могли вступати до всіх навчальних закладів окрім університетів. Аби стати студентами останніх, треба було вивчитися ще у гімназії.

У 1901 році реальна школа переїхала на сучасну вул. Коперника. На Валовій, на обжитому вже місці, запрацювала Українська гімназія. Коли ж і та перебралася на Камінну, в гімназійному будинку розмістили школу імені Словацького. Із червня 1941 року за цією ж адресою запрацював краєзнавчий музей. Відтак із Валовою пов’язана доля легендарної, але на жаль призабутої тернополянки Стефанії Садовської.

Стефанія Садовськакартини, що залишились, рідкісну кераміку, дорогоцінні монети, документи тощо власноруч переносить і ховає у величезних і глибоких підвалах музеюРанньою весною 1944 р., коли почались бої за Тернопіль, перебралась зі сестрою до тих підвалів і переховувалась там враз із музейними скарбами до середини квітня 1944 р.,пише краєзнавець Ярослава Гайдукевич.

DSCN1992Так завдяки відважній жінці і підземеллям на Валовій тернополяни мають краєзнавчий музей. Одначе саму будівлю уже в 1970-х визнали аварійною і згодом знесли. Натомість у боях 1944-го вціліли інші будинки затишної вулиці сучасного центру міста. Причому вціліли настільки, що збереглися старовинна бруківка, а подекуди — довоєнні двері, ковані перила і, звісно, розкішна ліпнина на стінах. Краєзнавці і досі шукають, що означає загадкова абревіатура TSD на стінах дому №9, просто над книгарнею “Є”.

 

DSCN1986Навіть тепер на фасаді будинку №4 на Валовій видніє довоєнна табличка з номером 243. Останню головоломку розгадати вдалося — згідно з адресною книгою 1935/36 років відповідний номер телефону належав підприємцеві Володимиру Клебудзинському, який виробляв і продавав кахлі. Уже в радянські часи і до 1990-х у будинку, де книгарня, діяв “Гастроном”. Відтоді Валова змінилася — продуктовий закрили, поволі зникли фотоательє, де проявляли плівку і робили пречудові художні фото. Проте вулиці додалося іншого шарму — дехто називає її тернопільською часточкою не те що Львова, а Парижу. Хтозна, може ці слова і виправдані. Принаймні, з ними важко сперечатися, коли на Валовій, поміж картин і столиків кав’ярень залунає акордеон!

Ціхо, ша! Не кричати, не смітити. То місто, то не село! Потім піде в глибокий підвал, що був її квартирою, винесе звідти коновку, заспішить на подвіря, що за аркою біля тодішнього хлібного магазину, напомпує з криниці холодної води і йде поливати вулицю Валову” — це спогади тернопільського старожила і журналіста Володимира Сушкевича про повоєнні часи і Теодозію Ригу, яка слідкувала за Валовою.

Валова змінюється, живе в особливому ритмі, в унісон з тернопільськими митцями. Вона різна влітку і восени, весною чи улітку. Та вона завжди була і залишається обличчям нашого міста. До слова, мені ніколи не довелося зустрічати людину, яка б залишилася незадоволеною, побувавши на Валовій.

 

На Валовій

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Scroll To Top