Головна / Суспільство / Вчитель з Тернопільщини, який взяв участь у реаліті шоу, не лише торти пече, а й вірші пише

Вчитель з Тернопільщини, який взяв участь у реаліті шоу, не лише торти пече, а й вірші пише

melexВолодимир Мелех – тридцятилітній директор Осташівської ЗОШ І-ІІ ступенів, що у Зборівському районі. За шкільною партою тут збираються 65 учнів з двох сіл – Осташівців і Данилівців. За результатами рейтингу, Осташівська школа цьогоріч посіла 2 місце в районі серед шкіл-девятирічок. Її директор викладає дітям математику та інформатику.

Кажуть, будь-яка наука лише тоді наука, коли вона починає говорити мовою математики. Володимир Петрович володіє цією мовою досконало. Математика – його найбільше захоплення.

- Це дуже точна наука, яка формує логічне мислення людини і її саму як особистість. Це вершина, коли ти на неї піднявся – тобі відкривається дуже багато, – каже Володимир Петрович.

Його учні на уроці калькулятором не користуються, бо навчені множити навіть двоцифрові числа усно.

А ще, я переконана, для Володимира Петровича немає різниці між розв’язанням складної задачі і написанням поезії. Ви не помічали: жоден літератор задач не розв’язує, зате математики поезію пишуть.

Торік вийшла збірка поезій Володимира Мелеха – «Зупинка для душі». А цей рік моєму співрозмовнику запам’ятався ще й участю у кулінарному реаліті-шоу «Великий пекарський турнір» на одному з провідних вітчизняних телеканалів, де 12 пекарів-аматорів змагалися за звання кращого. Спечений Володимиром Мелехом хліб авторитетне журі визнало одним із найкращих.

- Усе, що ви робите, ви виконуєте якісно. Як вам це вдається?

- Мені пощастило зустріти на життєвому шляху багато мудрих і добрих людей, яких пам’ятаю і люблю. Вчителька математики Галина Петрівна Вальчук, вчителька географіїГалина Степанівна Гошко, яка ще мого батька вчила… Це чудові педагоги. Для мене вони – зразок.

- Ви народилися…

- В селі Озерна Зборівського району. Батько трудився автослюсарем, мама працювала провідником на залізниці. Школу закінчив на «відмінно» і вступив на фізико-математичний факультет Тернопільського національного педагогічного університету. Повернувся в рідну школу вчителем математики та інформатики. Викладав також інформатику в Осташівській ЗОШ, яка у 2007 році завдяки Державній програмі комп’ютеризації сільських шкіл отримала комп’ютерний клас. А з початком нового навчального року я тут і вчитель, і директор. Здобуваю також другу вищу освіту на факультеті післядипломної освіти за напрямком українська мова і література та світова література.

- Але ж з дитинства вас захоплювала математика…

- Вона й залишається моїм захопленням. Однак, оскільки пишу вірші, відчуваю, що мені бракує теоретичної бази. Любов до літератури мені дісталася від матері, яка мала поетичний дар. Тато дуже добре знав історію України.

- Коли ви остаточно зрозуміли, що фах обрали правильний?

- Ще під час студентської практики в Тернопільській українській гімназії. Я вів уроки математики у 8 класі. Чи важко було? Ні. Важко тому, кого діти дратують, а мені подобається навчати їх «азам» математики та інформатики.

- Ви вимогливий учитель?

- Так, бо вважаю, що любов до дітей має бути розумно вимогливою, сліпа любов не дає добрих результатів. А ще вчитель має бути справедливим. Так виховували мене мої вчителі, яким хочу подякувати за допомогу і підтримку.

- А зараз уже ваші учні дякують вам за те, що знання з математики та інформатики допомогли їм вступити до омріяного закладу.

- Тішуся, що серед моїх учнів є студенти найвідоміших вишів України, учасники обласних олімпіад. Учнівські перемоги – велика радість і для моїх колег. Приміром, випускник Осташівської ЗОШ Тарас Борисяк виборов 1 місце на всеукраїнській олімпіаді з трудового навчання. Як же вболівав за нього його вчитель Олег Петришин! Він вчитель-методист, має вищу кваліфікаційну категорію і справжній талант працювати з дітьми.

А як пощастило школі з учителем історії! Роман Васильович Козовик не тільки досконало знає свій предмет, а й любить його всією душею. У 70-х роках, навчаючись у Львівському університеті, він разом з кількома студентами створив гурток із поглибленого вивчення історії України. Після доносу в КДБ усіх гуртківців відрахували з університету. Працював на будові, а завершив навчання згодом.

У школі працюють 19 вчителів, кожен з яких ставиться до роботи сумлінно і відповідально.

- Але ж не однією роботою живе людина. Розкажіть про «Великий пекарський турнір». Як ви стали учасником телепроекту?

- Випадково, хоча, мабуть, усе наше життя складається з випадковостей. Я телевізор не дивлюся і про кулінарне реаліті-шоу довідався від своєї двоюрідної сестри Наталі. Надіслав анкету. Мене запросили приїхати до Києва і привезти свої кондитерські вироби. Наступного разу вже в студії треба було спекти смачний десерт за короткий час. Мабуть, моя випічка сподобалася, бо я отримав запрошення і став одним із 12 учасників проекту.Ми пекли, прикрашали. Щось вдавалося, щось – ні. Іноді через хвилювання траплялися помилки, яких вдома ніколи не допустився б. Найважчим було вкластися у відведений час. Час для мене поняття відносне. А в доброзичливій загалом атмосфері телевізійної пекарської кухні часові критерії були жорсткі.

- Який з конкурсів запам’ятався найбільше?

- Хлібний. Мій італійський хліб посів друге місце тільки тому, що скоринка була не хрусткою.

- А вдома ви хліб печете?

- Ні, але знаю, як це робиться, бо в дитинстві бачив, як мама хліб пекла. Моя тітка, яка мешкає в Борщівському районі, такий хліб випікає – замилуєшся! Навіть без форми. Смак – незрівнянний. Кажуть, з яким настроєм випікаєш хліб, таким він і буде, а я під час прямого ефіру, замішуючи тісто, згадував батьків, своє дитинство.

- Ви не стали «Кращим пекарем країни». Вас це не засмутило?

- Ні. Моя участь у турнірі підтвердила, що я – вчитель, а не пекар. Я став тим, ким хотів, і ще жодного разу не пошкодував, що обрав педагогіку. Хоча працювати в школі непросто. На плечі директора лягає чимало господарських проблем, які в нинішніх умовах нелегко вирішувати…

- Ваше життєве кредо?

- Мені дуже подобається вислів митрополита Андрея Шептицького: «не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою невтомною працею любіть Україну».

- Поезія додає наснаги?

- Вірші пишу, але радше для себе. Про те, щоб видати їх, наразі не йдеться. Люблю подорожувати, але сільський учитель не може дозволити собі далекі поїздки, бракує часу і фінансів. Хоч у Чехії і Польщі вже побував. Тепер мрію відвідати інші європейські країни.

- Чимало часу в сільських вчителів забирає підсобне домашнє господарство…

- На жаль, так. Біля хати маю город і сад, який ще мій дідусь посадив. Груші вже не дають плодів, а яблуні – плодоносять.

- Найкраще визнання для вчителя – вдячність тих, котрих учив, виховував, любив. Виводив у люди… Щиро бажаю, щоб у вас, Володимире Петровичу, завжди були вдячні учні, які пам’ятатимуть запашні яблука з директорського саду.

Лідія ХМІЛЯР, Свобода

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Scroll To Top