Головна / TOP / Історичні замальовки від катедри до бульвару

Історичні замальовки від катедри до бульвару

tretjogo-majaДві старовинні вулички – вулицю Третього Мая і Домініканську площу – включає у себе сучасна вулиця Сагайдачного. Межею між ними був поворот на Валову.
І якщо Домініканська площа зберігала назву протягом тривалого часу, то ближчу до сучасного бульвару Шевченка частину вулиці неодноразово перейменовували.
Початки – XVIII століття
Коли почали будувати перші доми на сучасній вул. Сагайдачного, достеменно невідомо. Говорити про час можна умовно – початок ХІХ ст.
І першим доказом на користь твердження є “Mappa der stadt Tarnopol”, тобто план міста, що його створив у 1797 р. окружний інженер барон Антоній Посареллі.
Отож, на плані кінця XVIII ст. із споруд, які дійшли до наших днів, бачимо тільки домініканський костел – сучасну Катедру. Вулиці, як такої, не існувало, адже шляху на зображенні не видно.
Поряд із храмом, десь на місці сучасного будинку на розі вулиць Сагайдачного і Патріарха Сліпого, інженер накреслив будівлю пекарні.
Тут же, біля підприємства, ближче до Валової і глибше у сучасні двори, стояла окружна школа.
Далі на схід була уже обжита вулиця Валова. Один домів на ній стояв якраз у місці, де тепер височіє будинок на розі Валової та Сагайдачного. Та яким він був невідомо – видно тільки, що ця будівля була останньою у ряду подібних і що далі у сторону майбутньої вулиці Міцкевича, тобто бульвару Шевченка, стояла тільки одна із трьох військових казарм міста.

3_maja_02
Перша назва – Гімназіальна.
Зміни, після яких вулиця стала більше подібною на нинішню, відбулися у ХІХ ст. Тоді на місці, де стоїть пам’ятник Івану Франку, звели першу, після костьолу, громадську будівлю – гімназію. Заклад існував з 1820 р., але діти спершу навчалися у дерев’яному будинку, що стояв там, де тепер “Ощадбанк”.
“ У 1823 р. приїхавши до Тернополя, його величність цісар Франц був у гімназії, а, побачивши успіхи учнів, наказав збудувати для гімназії будинок.

Будівлею зайнявся єврей Перль; робота була недбала і коли вже більки під дах покладено, рухнула одна стіна. Але не тільки недбала робота була того причиною, але також, а може це й головна причина, що будову зводили на засипаному валу. Будинок закінчили у 1826 р.,” писав у нарисі про Тернопіль у 1893 р. священик Петро Білинський.
Якість роботи так і залишилася невідомою, але на користь старанності працівників свідчить те, що гімназійна будівля простояла до 1944 р., коли її зруйнували під час за місто. Незаперечним фактом залишається те, що навчальний заклад дав вулиці першу відому з документів назву – Гімназіальна.
Гімназією опікувалися отці-єзуїти. Одначе у 1848 р. цей чернечий орден в Австрійській імперії скасували і заклад став світським, проіснувавши з таким статусом до 1939 р. – до приходу радянської влади.
З відомих людей вихованцями цієї першої вищої гімназії були фізик, винахідник рентгенівського проміння і перекладач Біблії українською мовою Іван Пулюй, біохімік Іван Горбачевський, історик, педагог та громадсько-політичний діяч Олександр Барвінський, його брат громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник, літературний критик і публіцист, перекладач Володимир Барвінський, правник, політичний діяч та автор проекту Конституції ЗУНР Станіслав Дністрянський, композитор Денис Січинський, славіст Олександр Брюкнер, поет та етнограф Вінцентій Поль, львівський римо-католицький архієпископ Євгеніуш Базяк, кардинал, префект Конгрегації Східних Церков Владислав Рубін, історик, мовознавець, філолог-орієнталіст, організатор української науки у світі, засновник і довголітній директор Українського наукового інституту Гарвардського університету Омелян Пріцак. Одначе імен цих у Тернополі тепер майже не знають…
Центр активного життя
Життя на Гімназіальній налагоджувалося дуже швидко і якщо у першій чверті ХІХ ст. вулиця ще була околицею, то наприкінці століття стала одним із бізнесових та громадських центрів міста. У 1878 р. прохід між будинками уклали кам’яними плитами, а вже у 1897 р. перший український кооператив “Народна торгівля” купив на вулиці два будинки і ділянку для спорудження ще одного. Уже тоді вулиця носила нову назву – Третього Мая, яку отримала у 1891 р. на честь польської Конституції 3 травня 1791 р.
Запланований будинок “Народна торгівля” завершила у 1899 р. і він зберігся. Це споруда, на фасаді першого поверху якої є пам’ятна дошка із зображенням обличчя відомого українського композитора Миколи Лисенка. Митець і справді побував там у листопаді 1903 р.
Він приїхав на запрошення тернополян, але не сам, а в компанії з громадсько-політичним діячем та меценатом Євгеном Чикаленком, громадсько-політичним діячем, літератором та істориком літератури Сергієм Єфремовим та відомим антропологом, етнологом і археологом Федором Вовком.

Як пише краєзнавець Любомира Бойцун, тоді у будинку співали не тільки “Могая літа” на честь 35-річчя творчості композитора, а й “Ще не вмерла Україна”.
У час ЗУНР на першому поверсі “Народної торгівлі” діяла редакція урядової газети повітового комісаріату “Голос Поділля”. Згодом видання перейменували в “Український голос” – друкований орган Державного Секретаріату, тобто уряду ЗУНР.
Також на початку ХХ ст. у будинку діяло клубне товариство “Руська бесіда”, але обличчя вулиці більше визначали розмаїті магазинчики і склади, у яких можна було придбати чи не всі товари для побуту від металевого і порцелянового посуду до готового одягу і навіть тканин, з яких шили костюми для пожежників.
Діяли на вулиці Третього Мая і одні з перших тернопільських книгарень. Власником тієї, що працювала у будівлях домініканців, був Єжи Поль, а іншої, із назвою “Подільська”, – Антоніна Козьмінська.
Зрештою, були на вулиці і нотаріальні контори, і аптека, і фотосалон. Останній належав Євгенію Юркевичеві і з серпня 1911 р. діяв на другому поверсі будинку Стефана Невгоффа за адресою вул.
Третього Мая, 10, на куті з вулицею Міцкевича (бульваром Шевченка). Цікаво, що цей фотомайстер мав філії свого закладу у Підволочиськах та Перемишлі.
На першому поверсі будинку №10 діяла крамниця м’ясних продуктів Антона Яримовича.
Також у десятому будинку, але вже в часи ЗУНР, діяла друкарня “Подільська”. Дім не зберігся. Він стояв там же, де тепер “Галицький торговий дім”.
Вулиця двох готелів
Хоч і зміненою, але дійшла до ХХІ ст. ще одна історична будівля – готель Адлєра. Це так званий будинок з башточкою.
Готель, названий за ім’ям його власника, звели у 1910 р.

Він мав 32 номери, ванни, електроосвітлення та водогін. У 1914 р. там жив український письменник Осип Маковей.
Не менш престижним був готель Пунчерта.
Його теж назвали на честь власника, але стояв він уже не на вулиці Третього Мая, а на Домініканській площі, там, де зараз будинок із магазином “Молоко”.
Цей заклад забезпечував відвідувачам не тільки зручні номери, а й можливість відвідати ресторан з живою музикою.
Під час Першої світової війни з балкона готелю виступав керівник російського Тимчасового уряду Олександр Керенський, а в час ЗУНР у будівлі працювала радіостанція, зупинялися президент Української Національної Ради Євген Петрушевич і голова уряду ЗУНР Кость Левицький.
У міжвоєнний час готель Пунчерта змінив власника і став готелем Флісса. Але його зруйнували під час боїв.
У книгах з історії сучасну вулицю Сагайдачного дуже часто називають вулицею Третього Мая. Але мала вона й інші назви під час ЗУНР – Петра Конашевича Сагайдачного, у радянські часи – Першого Мая, а під час німецької окупації – Лазаретштрассе.
Останнє ймення існувало тому, що у будинку гімназії справді діяв німецький лазарет.
Марія Артемів-Васюта,
Джерело: ПроТернопіль

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Scroll To Top