Головна / Суспільство / Ігор Сачко: “Не можна зіграти одну роль і почуватися королем”

Ігор Сачко: “Не можна зіграти одну роль і почуватися королем”

Sachko-300x225Актор повинен гармонійно входити в різні ролі, переконаний Ігор Сачко. Таким чином, він шукає своє творче «я», експериментує зі стилем виконання й демонструє, що йому «по зубах» легко втілитися в образ будь-якого персонажа. Життя – театр, а люди в нім – актори, – славнозвісний вираз Шекспіра став основою життєвих пріоритетів тернопільського театрала Ігоря Сачка. Хоча він і зізнається, що в повсякденному житті не «грає», однак театр для нього – як друга домівка, де він почувається вільно та розкуто. У четвер, 3 жовтня актор, колишній директор Тернопільського академічного драматичного театру ім. Шевченка Ігор Сачко відзначатиме дві важливі події – 55-ий рік народження та 33 роки своєї творчої діяльності. У цей день він запрошує своїх друзів, колег та рідних на ювілейний вечір. Найбільше ж бажання талановитого та амбіційного актора – аби всі гості прийшли в гарному настрої та доброму здоров’ї. За час роботи в тернопільському театрі в житті пана Ігоря було немало приємних моментів, але траплялися також і неприємності. Про білі та чорні смуги своєї кар’єри й життя зокрема тернополянин розповів журналістам «20 хвилин». – Якими Вам запам’яталися 33 роки сценічної діяльності? – У моєму житті нічого легкого не було. Є такі щасливчики, у яких і особисте життя, і кар’єра проходять непомітно. Ніби один раз стрибнули з високого трампліну – і вже досягли бажаного результату. У моєму випадку все навпаки – я постійно піднімаюся на скелясту гору. То падаю, то встаю, іду, реабілітуюся. Життя чимось схоже на тільняшку матросів: буває і чорне, і біле (посміх. – прим. авт.). Так само і моя творча діяльність, буває солодкою, як мед, а буває пекучою, як гірчиця з перцем. Можливо, так краще. Адже, якби все було прекрасно, не виникало б бажання щось змінити, шукати шляхи для самореалізації. Часто мені задають питання: «Як би Ви вчинили, проснувшись, приміром, 33 роки тому?» Я впевнений, що вчинив би так, як раніше: ніде і ні перед ким надмірно не прогинався. Життя зцементувало мене, як міцного дуба. І я цим пишаюся. – Які ролі вразили найбільше? – Хотілося б, аби на це питання відповіли глядачі… Перша моя гордість – це роль Дерев’яного короля. Мені дуже імпонував образ таємного радника зі «Снігової королеви», Гаврилка із вистави «По щучому велінню», Антоніо зі спектаклю «Моя професія – сеньйор з вищого світу». Також запам’яталися ролі Драгуна (вистава «Поріг»), директора заводу (комедія «Штани»), судді (постановка «Ревізор») тощо. Одна з найбільш вагомих і водночас тернистих ролей – на посаді директора театру. – Траплялося так, що Вам було важко перевтілитися в образ певного персонажу? Можливо, Ви відчували себе, як кажуть, не у своїй шкурі? – Дуже тяжко далася мені велична роль Степана у виставі «Маруся Богуславка». Можливо, колеги та глядачі не відчули мого внутрішнього напруження. Хоча, чесно кажучи, емоційно було важко, я розумів, що це не моє, якось все відбувалося кострубато та неорганічно. Траплялися й інші випадки невдалих перевтілень. Приміром, ми колись ставили виставу приїжджого режисеру. Я повинен був зіграти головну роль, але насправді я навіть не розумів про що йдеться в тій п’єсі – сюжет був дуже заплутаним та незрозумілим. На щастя, мені вдалося втекти від участі в тому абсурді. Звичайно, є театрали, котрі бездоганно грають комедійні ролі, іншим легше даються серйозні драматичні ролі. Проте справжній актор не має права відхрещуватися від якогось образу. – Мабуть, легше грати роль позитивного героя? – У театрі потрібно постійно стверджуватися. Не можна зіграти одну роль і почуватися королем. Із часу моєї акторської кар’єри я зіграв уже багато різноманітних персонажів. Були як успіхи, так і невдачі. Актор мусить без проблем входити в будь-яку роль. Ще зі студентських часів пам’ятаю золоте правило: у негативних героях потрібно шукати щось позитивне і навпаки. Тільки так можна повністю розкрити сутність героя. – За роки Вашої діяльності театр, безумовно, змінився. Які основні зміни Ви помітили? – Час диктує. Були режисери різного творчого потенціалу та спрямування. Якщо Загребельний та Бобровський були прихильниками монументального, героїко-романтичного напрямку, то Горчинський більше схилявся до постановки романтичних вистав, а от уже Ластівка проявив себе, як авангардист. Нині в театрі можна побачити різні п’єси – як великі монументальні полотна, так і такі, які перегукуються із сучасним життям. Репертуар театру – це досить серйозна справа, я би навіть сказав, політика. Адже потрібно його вибудувати так, аби заклад постійно приваблював відвідувачів. До того ж, ми мусимо підтверджувати почесне звання академічного театру. – На Вашу думку, яких кардинальних змін чекає драмтеатр? – Як на мене, потрібно розробляти нову систему менеджменту та розповсюдження квитків. Адже стара схема вже застаріла, немає профспілкових організацій у вузах, на фабриках та заводах. Іти в ногу з часом – нагальна необхідність. Життя театру схоже на маятник, ми повинні мати широкий розмах, амплітуду творчого коливання. Актори не можуть існувати без глядачів. А якщо в залі пусто – це страшно для всього театрального складу. – Як Ви оцінюєте сучасних глядачів? – Сьогодні люди мають великий вибір, куди піти – у кінотеатр, клуб, театр тощо. Багато хто їздить за кордон. Ми мусимо тримати руку на пульсі часу, і враховуючи певні зміни, пропонувати якісний матеріал. – Ви ходите в театр, як глядач? – Так, більше того, я майже не пропускаю прем’єри в інших театрах Західної України. Не люблю бути буркотливим критиком. Якщо вистава професійна, я можу розслабитися та насолодитися грою. – З нагоди ювілею Ви організовуєте творчий вечір. Що б хотіли отримати у подарунок? – Я б дуже хотів, аби в залі не залишилося жодного вільного місця. Мені буде дуже приємно святкувати разом із моїми колегами, рідними та друзями. Головне – щоб усі вони були в гарному настрої та доброму здоров’ї. Донечка готує мені подарунок – пісню. Вона нещодавно почала відвідувати музичну школу. Є в мене одне прагнення. Але воно не пов’язане з моєю творчістю. На свято Покрови ми із дружиною та донечкою плануємо переїхати в нову двокімнатну квартиру. Це буде для мене кращим подарунком. – Акторська майстерність якось допомагала Вам у житті? – У житті я часто – як голий на площі. Інколи поводжуся, як парубок (посміх. – прим. авт.). – Як Ви любите відпочивати? – Обожнюю збирати гриби, але я досить перебірливий у їх виборі. Люблю корбани, чорні грузді, білі гриби, козирі. Коли є можливість, їздимо із синами чи друзями на рибалку. – Судові процеси та звільнення Вас з посади директора театру, мабуть, серйозно вплинули на Вашу роботу в цьому закладі? – Звичайно, усі ці події негативно позначилися на моєму житті. Я до сих пір відчуваю не тільки перешіптування декотрих працівників нашого колективу, а й серйозне протистояння. Безперечно, мене це турбує. Але я вчуся реагувати на все спокійно. Я тричі вступав у річку управлінця, і, як на мене, не сильно намочився. Принаймні, не відчуваю провини за свою роботу. – Якби Вам запропонували ще раз стати очільником театру. Погодилися б? – Важко про це говорити. Враховуючи сучасну політичну ситуацію, навряд. У мене немає ніякого бажання працювати із представниками влади, серед яких немає консолідації, які не можуть прийняти бюджет області та прийняти рішення, важливі для життя жителів нашого краю. Від такої бездіяльності страждаємо всі ми. Можливо, у мене є серйозні недоліки, однак я не можу змовчати та змиритися із несправедливістю. Може, потрібно було бути більш пластичнішим… Але то проти моєї волі. – Що б Ви порадили молодим тернополянам, аби досягнути успіху в улюбленій справі? – Перш за все, потрібно займатися своєю справою. Не варто вступати в університети із чужої ініціативи. Тільки, слідуючи поклику серця, можна знайти своє я. Ще хочу побажати в будь-якій життєвих ситуаціях залишатися людьми. Ми – усе-таки вища риса, і повинні поводитися відповідно. ДОСЬЄ Народився 3 жовтня 1958 року в смт Підволочиськ. Освіта: Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого. Робота: 33 роки служби в тернопільському театрі. Улюблена музика: Богдан Сташків, Степан Гіга, Іван Попович, Ані Лорак. Подобаються українські народні пісні, спів грузинських хорів. Улюблені фільми: «17 миттєвостей весни», «Білий птах із чорною ознакою», «Вогнем і мечем», «Роксолана» та інші. Книги, які подобаються: «Кобзар» Шевченка. Заповітна мрія: «Дай Бог здоров’я, решту зроблю сам».

Наталія БУРЛАКУ
Джерело: 20minut.ua 

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Scroll To Top