Головна / Арт-події / 1915 рік. Тернопіль очима американців

1915 рік. Тернопіль очима американців

799700mУ травні 1915 р., на десятому місяці Першої світової, у наше місто приїхали двоє чоловіків зі Штатів. Один із них описав Тернопіль, інший залишив малюнки міста. Обоє були вражені побаченим. Але й американці вразили місцевих.

“Тернопіль був містом важкої польської архітектури з розкиданими великими будинками у стилі німецького модерну і раптовими перспективами вузьких гамірних вулиць з сотнями крамничок, розмальованих символами товарів, що у них продавали. На вулицях роїлися євреї в довгому чорному одязі із кучеряво крисатими капелюхами”, – так описав наше місто у травні 1915-го американський журналіст, поет і соціалістичний активіст Джон Рід.

Джон Рід разом із художником Бордманом Робінсоном потрапив до нашого міста під час своєї репортерської подорожі уздовж Східного фронту з півдня на північ. Першу частину першого речення наведеної цитати і позитивні відгуки про самого Ріда можна знайти і в радянських книгах. Воно й зрозуміло: цей американець любив більшовиків, і в подяку за це його поховали у стіні Кремля. Одначе Рід написав про наше місто під час російської окупації часів Першої світової значно більше. І видав свої враження у книзі The War in Eastern Europe у 1916-му.

“Припадало по троє солдатів на кожного цивільного; хоча це сталося частково через “вигнання” багатьох євреїв, коли росіяни увійшли в місто – то темна і кривава історія. На кожному розі стояла озброєна сторожа, котра оцінювала перехожих підозрілого вигляду загрозливими поглядами”, – подавав американець-журналіст.

У нашому місті Рід і Робінсон прагнули отримати перепустку на передові лінії. Усе відбувалося в часі, коли австро-угорська армія почала контрнаступ і бої наближалися до міста. А відтак американців у cтетсонівських – ковбойських – капелюхах і з обмотками на ногах сприймали, як засвідчив Рід, з роззявленими ротами. Сторожа відверто вбачала у них німецьких шпигунів.

“Стой! – прогарчав вартовий перед штаб-квартирою штабу, опускаючи на нас свій багнет. – Стоп! Кто такой?”

Подивитися на дивних іноземців зібралися кілька вояків. Запитали, чи не німець – таких одразу кидали до тюрми як шпигунів. Коли ж у відповідь солдати почули, що гості – американці, то влаштували перевірку.

“Американська! – промовив один із чоловіків з лукавою усмішкою. – Якщо ви американці, скажіть, якою мовою говорять американці?”

“Англійською”, – відповіли журналіст і його художник.

Вояків це задовольнило. Одначе бажання потрапити на фронт іноземцям не задовольнили – порадили їхати до Львова за дозволом до генерал-губернатора принца Бобрінського. Відтак Рід з Робінсоном пішли у місто. Американці були вражені, що далеко не всі вояки його царської величності мали зброю. Один офіцер визнав це.

“Навіть перед відступом ми не мали половини необхідної амуніції… Третина моїх людей у першій лінії траншей мала зброю. Інші не мали – їхнім обов’язком було йти вперед один за іншим і підбирати гвинтівки тих, хто був уже вбитий”, – говорив цей вояк.

Тож сам журналіст-радянофіл засвідчив: воювати солдатами без зброї – не більшовицький, а ще царський винахід.

Водночас у російської армії не бракувало харчів – до фронту тягнулося чимало потягів з продуктами. Жовніри марширували вулицями нашого міста з великими дерев’яними ложками просто за халявами чобіт.

А ще журналіста у Тернополі вразило те, що навіть солдати не знали про перебіг подій на фронті. Ніхто навіть не говорив їм, що у Сербії, де почалася війна, тривала епідемія тифу. Також тільки від Ріда вони дізналися, що у війну вступила Італія – через шість тижнів після того, як це сталося!

У місті панувало замішання. Свідчить про це й опис залізничного вокзалу.

“Тернопільський вокзал був місцем великого збентеження. З довгого воєнного потяга повибігали солдати з чайниками – по кип’яток. У напрямку до іншого потяга промчала колона піхоти. Офіцери кричали і сипали прокльонами, били вояків боками своїх мечів. Двигуни істерично свистіли, клаксони сурмили, закликаючи чоловіків назад у машини. Дехто вагався і стояв у задумі – йти далі чи повертатися… Довкола казанів з гарячою водою кипів натовп…” – читаємо у книзі The War in Eastern Europe.

Зрештою, Рід і Робінсон почали мандрівку Тернополем на залізничному і сюди ж повернулися. Вони поїхали до Львова. І говорили під час мандрівки, як заведено серед слов’ян, про горілку і політику. Рід сам про це написав.

Джерело: 20 хвилин

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Scroll To Top